Мaчу-Пiкчу
Мачу-Пікчу — доколумбове місто інків, розташоване в Андах на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта над долиною річки Урубамби в Перу, за 80 км на північний схід від міста Куско. Мачу Пікчу також називають «місто в небесах», «місто серед хмар», «втраченим містом інків», є символом Імперії інків. Ввaжaєтьcя щo цe мicтo в xмaрax, вiдoмe як Мaчу-Пiкчу (Стaрa Гoрa), булo пoбудoвaнe в 1440 рoцi зacнoвникoм iмпeрiї iнкiв, Пaчaкутeк Юпaнкi. Цe нeзвичaйнe пoceлeння лeжить нa виcoтi 2350 мeтрiв нaд рiвнeм мoря, глибoкo в джунгляx Амaзoнки нa рiчцi Урубaмбa. Є дeкiлькa icтoрiй прo Мaчу-Пiкчу: дeякi ввaжaють, щo цe рoзкiшний мaвзoлeй Пaчaкутeкa, ocкiльки дeякi зaлишки будiвeль пoкритi зoлoтoм; iншi думaють, щo вoнo булo пoбудoвaнe Iнкaми як Йяктa, щoб кoнтрoлювaти eкoнoмiку зaвoйoвaниx oблacтeй i зaxиcтити aриcтoкрaтiю iнкiв у рaзi нaпaду. Мaчу-Пiкчу мoжнa вiднecти нe лишe дo нoвиx чудec cвiту, aлe i дo нaйкрacивiшиx пeйзaжiв cвiту, тут не більше 200 споруд.
Історія
Вважається, що місто було створене як священний гірський притулок приблизно в 1440 році, і функціонувало до 1532 року, коли іспанці вторглися на територію імперії, після чого місто було покинуте його мешканцями. Іспанські конкістадори так і не дісталися до Мачу-Пікчу. Більш ніж на 400 років місто було забуте і перебувало в запустінні. Його виявив американський дослідник з Єльського університету, професор Хайрам Бінґем 24 липня 1911 року. Коли він добрався сюди у супроводі виділеного урядом загону охорони і місцевого хлопчика-провідника, він виявив селян, що жили там. Вони розповіли йому, вони жили там «вільними, без небажаних візитерів, чиновників, що вербують в армію „добровольців“, або збирачів податків». Крім того, тут раніше вже побували любителі визначних пам'яток, що залишили свої накреслені вугіллям імена на гранітних стінах. І сам Хайрем Бінгем в ході трьох своїх експедицій вивіз до США близько 5 тис. артефактів. Відтоді Мачу-Пікчу став важливою туристичною пам'яткою. Територія навколо міста в 1981 році була проголошена історичним заповідником, який в 1983 році був внесений до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. В 2007 р Мачу-Пікчу удостоєнний звання Нового чуда світу.
Мачу-Пікчу —містить центральну площу, королівський палац, храм сонця. На південному сході розташовано комплекс палацових споруд. Камені, з яких вони складені, оброблені настільки ретельно, що можна з упевненістю сказати: перед нами житла сановників і вельмож. В основному це храми, резиденції, склади, будинки та інші приміщення для суспільних потреб. Вважають, що в ньому і навколо нього проживало до 1200 чоловік, які поклонялися богові Сонця Інті та обробляли сільськогосподарські культури на терасах. У західній частині підноситься головний храм з вівтарем для жертвопринесень. Напроти нього житловий квартал, щільно забудований двоповерховими будиночками. Між ними, як в лабіринті, в'ються вузькі вулиці і сходи, що часто приводять в безвихідь або на терасу, що нависає над прірвою. Пізніше, після краху імперії інків, місто втратило своє значення, і жителі покинули його. У південно-східному краю Мачу-Пікчу інкські каменярі звели дві значні конструкції — напівкруглу башту і будову, яка примикає до неї. Через те, що сама башта і прилеглі до неї будови дуже схожі на середньовічну фортецю, перуанці пізніше назвали весь цей комплекс Ель-Торреон, але головне його призначення, імовірно, було чисто релігійним. Сходи перед Будинком принцеси ведуть до башти,
звідки трапецієвидне вікно дозволяє оглянути мальовничу долину, яка розкинулася внизу. Це вікно, ймовірно, використовувалося жерцями для спостереження за переміщенням сонця під час зимового сонцестояння. Священна площа була, як вважають, релігійним центром Мачу-Пікчу. На північному кінці розчищеного майданчика стояла тристінна будівля з білого граніту, «з блоків циклопічних розмірів, вищих за людський зріст». До західної стіни храму примикає невелике закрите приміщення, назване «Прикрашеною кімнатою», є яскравим свідоцтвом прекрасної майстерності інкських каменярів. Можливо, найпривабливішим із усіх споруд у Мачу Пікчу є розташований у східній частині площі «Храм трьох вікон». Якщо вірити місцевій історичній хроніці, перший правитель інків наказав побудувати храм на тому місці, де він народився, в Тамбо-Токо, причому в ньому мали бути три вікна, що символізували б собою печери, «будинок його предків по батьківській лінії, від яких він веде своє походження». Від Священної площі по гранітному схилу з терасами, по довгих сходах ледь можна дістатися до вершини скелі, там лежить великий, вирубаний багатокутний камінь «інтіуатана», або «місце, де прив'язано сонце». Цей елегантний, вирубаний в скелі камінь міг бути і сонячною обсерваторією, де жерці визначали час для сівби або збору урожаю, стежачи за зникненням тіней від сонця під час осіннього і весняного рівнодення. Дорога з Мачу-Пікчу до Куско — прекрасний зразок мистецтва інкських будівельників. Дороги в державі інків мали стратегічне значення — по них повинно було проходити військо. Завдяки дорогам люди вчилися один у одного майстерності кераміки, ткацтва, обробки металів, архітектури і будівництва.
