Китайська стіна

Великий китайський мур — низка кам'яних та земляних укріплень в північній частині Китаю, збудованих з метою захисту північних кордонів Китайської імперії від вторгнень різних кочових племен.  Цeй пaм’ятник був пoбудoвaний мiж 220 р. дo н.e. i 1644 н.e. Мeтoю цiєї cпoруди булa нeoбxiднicть зв’язaти icнуючi укрiплeння в єдину cиcтeму oбoрoни, щoб oбoрoняти крaїну вiд втoргнeння мoнгoльcькиx плeмeн. Цe нaйбiльший мoнумeнт, кoли-нeбудь пoбудoвaний людинoю, i єдиний видимий з кocмocу. Зa oцiнкaми дoвжинa cтiни cклaдaє 8851км., вiд кoрeйcькoї мeжi дo крaю рiчки Ялу в пуcтeлi Гoбi. 6 – 7 м. у виcoту, i 4 – 5 зaвширшки. Великий китайський мур простягається від Шаньхайгуань на сході до Лобнор на заході по дузі, що приблизно розмежовує південні околиці Внутрішньої Монголії.

Історія
До періоду Весни та Осені, який розпочався приблизно у 8 столітті до н. е., китайці вже були знайомі з технікою будівництва захисних мурів. Цінь Ши Хуан-ді підкорив практично всі ворогуючі князівства та об'єднав Китай, започаткувавши династію Цінь. Для захисту імперії він наказав будувати нові мури, щоб з'єднати вже наявні укріплення вздовж нових північних кордонів імперії. Мен Тянь спорудив 34 бази поблизу місць будівництва, які були добре пов'язані з дорогами, що ведуть у центр країни, якими доставляли обози з будівельними матеріалами, провізією та робітничу силу. Звідти все це розподілялося по гарнізонних селищах, де жили будівельники. Реконструкцію попередніх земляних валів та будівництво муру розпочали з будівництва веж, яких налічувалось близько 25 000. Вони були різного розміру та побудовані з різного матеріалу, але кожна була пірамідою завширшки та заввишки близько 12 м. Відстань між ними була в «два польоти стріли», а з'єднувались вони товстою стіною заввишки близько семи метрів. Муром легко могла пройти шеренга із восьми чоловік. Крім 300 тисяч солдат, у будівництві муру брали участь сотні тисяч мобілізованих селян. «Найдовшим цвинтарем світу»

називають Великий китайський мур, де на будівництві загинуло від сотень тисяч до кількох мільйонів людей.Незважаючи на назву, в самому мурі вони поховані не були. Транспортування великої кількості матеріалів, необхідних для будівництва, було складним завданням, тому будівельники прагнули використовувати місцеві ресурси. Більшість древніх мурів зруйнувались протягом століть, і лише небагато секцій муру дійшли до наших днів. Конструкція Великого муру була відновлена ще раз в епоху династії Мін, невдовзі після поразки китайської армії від ойротів в битві при Туму в 1449 році. Мін прийняла нову стратегію захисту від кочових племен, яка полягала в будівництві муру вздовж північних кордонів Китаю. Визнаючи встановлення монгольського контролю над пустелею Ордос, мур огинав південний її край, включивши, натомість, вигин річки Хуанхе. Секція муру поблизу столиці Мін — міста Пекін була особливо міцною. В 1440–1460-ті Мін також побудувала так званий «Ляодунський мур». Аналогічний за своїми функціями з Великим муром, але простіший за конструкціє. Хоча камінь та порожниста цегла  використовувались в деяких частинах Ляодунського муру, переважно він становив собою земляну дамбу з викопаними ровами з обох сторін. Наприкінці династії Мін Великий мур допоміг захистити імперію проти маньчжурських вторгнень, що розпочалися близько 1600 року. Маньчжурам, врешті-решт, вдалося перетнути Великий мур у 1644 році, коли у Саньгуй відкрив ворота проходу Шаньхайгуань. Маньчжури швидко захопили Пекін, розгромили династію Мін і встановили нову династію Цін. У 2009 році знайдено додаткові 290 км раніше непомічених секцій муру, побудованих за часів династії Мін. Нововиявлені частини муру простягаються від гір Hushan в північній провінції Ляонін до Цзяюйгуань в західній провінції Ганьсу. Ці частини протягом довгого періоду часу були засипані піщаними бурями, які переміщуються цим посушливим регіоном. Монголія стала частиною імперії, таким чином, будівництво та ремонт Великого муру було припинено. Він став не потрібним.